Актуальність і перспективність досвіду
Всі добре розуміють, що клас складається з учнів з неоднаковим розвитком і ступенем підготовленості, різною успішністю і різним відношенням до навчання, різними інтересами і станом здоров'я. Вчитель не може при традиційній організації навчання орієнтуватися на всіх одночасно. І тому він змушений вести навчання орієнтуючись на середній рівень – на середній розвиток, середню підготовленість, середню успішність – інакше кажучи, він будує навчання, орієнтуючись на деякого міфічного “середнього” учня. Це неминуче призводить до того, що “сильні” учні штучно стримуються в своєму розвитку, втрачають інтерес до навчання, яке не вимагає від них розумової напруги, а “слабкі” учні приречені на хронічне відставання, вони також втрачають інтерес до навчання, яке вимагає від них дуже великої розумової напруги.
Ті, хто відносяться до “середніх”, теж дуже різні, з різними інтересами і схильностями, з різними особливостями сприйняття, уяви, мислення. Одному необхідна ґрунтовна опора на наочні образи і уявлення, інший менш потребує цього. Один повільний, іншого відрізняє відносна швидкість розумового орієнтування. Один запам'ятовує швидко, але не міцно, інший – поволі, але продуктивно; один привчений організовано працювати, інший працює в залежності від настрою, нервово і нерівно; один займається охоче, інший – з примусу.
Майстерність сучасного вчителя проявляється в тому, щоб створити на уроці оптимальні умови для розумового розвитку кожного, щоб подолати постійно виникаючі суперечності між масовим характером навчання і індивідуальним способом засвоєння знань і умінь. Все це приводить до необхідності використання рівневої диференціації на уроках математики. В умовах диференційованого навчання комфортно відчувають себе сильні і слабкі учні. В умовах диференціації школа до кожного учня відноситься як до унікальної, неповторної особи. Залишаючись в рамках класно-урочної системи і використовуючи при цьому диференціацію навчання, ми зможемо наблизитися до особистої орієнтації освітнього процесу.
|